Інформаційно-виховна година 160-ліття Миколи Левитського

 

Унікальна людина зі справді унікальною для свого часу біографією.

 

Левитський Микола Васильович (07.04.1859 — 01.12.1936) — син священика, який влітку працював на полі, щоб оплатити навчання на юридичному факультеті, успішний адвокат, великий ентузіаст кооперації, член Центральної Ради, один з фундаторів української автокефальної церкви та представник УРСР на міжнародних з’їздах кооператорів у двадцяті роки.

Народився в селі Хмільна (нині село Канівського району Черкаської обл.) в родині священика. Невдовзі сім'я переїхала у Чигирин, а 1861 — у с. Федвар Олександрійського повіту на Херсонщині. Початкову освіту здобув у класах для дітей до 10 років при Єлизаветградському жіночому ін-ті. Навчання продовжив спершу в Златопільській прогімназії, а потім у гімназії м. Біла на Холмщині, де 1878 заснував там учнівську артіль про що напише у спогадах:«Я ще в сьомому класі гімназії обрав собі кооперативний шлях». У 1878 році гімназист Левитський залучив інших учнів до створення житлово-побутового кооперативу – учнівської артілі. Гімназисти наймали спільне помешкання і разом харчувалися. Кооператив мав одного найманого працівника – «господиню».).

1879 став студентом медичного факультету Московського університету і цього ж року був звільнений за участь у революційних гуртках. 1881-1885 навчався на юридичному факультеті Харківського університету про що Левитський напише у спогадах: «Охоти йти у священики у мене не було... Навесні і влітку вів я господарство, а зимою вчився. Після екзаменів зараз же повертався до рідних полів і від лекцій зразу переходив до плуга».

Отримавши диплом, став статистиком Херсонського губернського земства, згодом — секретарем Олександрійського повітового земства, де ініціював рішення про потребу організації колективного обробітку землі. І у 1887 році у повіті почали діяти селянські землеробські артілі. Проте на той час будь-яке зібрання селян кваліфікувалося як небезпечне. Тож артілі швидко розігнали, а Левитського звільнили.

У 1888 році Микола Левитський переїхав до Єлисаветграду та зайнявся адвокатською практикою, мабуть, дуже успішно, бо вже за два роки зміг купити власний будинок на перехресті Пермської та Кавказької, а у 1891-му отримав звання присяжного повіреного при Єлисаветградському окружному суді.

Публікуючи власні статті  в газеті «Елисаветградский вестник», Левитцький продовжує розвивати думку про те, що передумовою благополуччя селян і ремісників може бути лише їхня організована самодіяльність, однією з форм якої є кооперативний рух.

30 вересня 1894 на прохання своїх односельців із с. Федвар заснував там першу в Російській Імперії хліборобську артіль. Справа із започаткуванням артілі від початку була неоднозначною: Федварські селяни позичили у Левитського гроші, але віддати не змогли, тому, певно, й погодились на створення артілі. Вона складалася з чотирьох дворів, 15 десятин землі, пари коней. Плуг погодився продати в кредит Ельворті. На власні й позичені гроші Микола Васильович придбав для артільників чотирьох коней і воза. У своєму щоденнику Левитський зробив запис: «18 вересня 1894 р. Мені незабаром 36. Народилась перша артіль у Федварі».

«30 вересня 1894 року в день святих Віри, Надії, Любові та їх матері премудрої Софії артіль розпочала свою діяльність. Замість Статуту Левитський склав письмову угоду, яку завірив нотаріус Олександрійського повіту. В угоді Левитський зазначав, що «поодинці неможливо вибитися із злиднів… Щоб мати можливість цупко триматися землі, зробити наше хазяйство міцним, щоб лише витримати неврожайні роки, ми, порадившись порішили об’єднатися … в одне товариство і заснували хліборобську артіль для одного спільного господарства на таких умовах:

1) вся наша земля… передається для подальшого спільного володіння та користування всієї артілі;

2) все рухоме і нерухоме майно… належить нероздільно і перебуває у спільному користуванні всієї артілі;

3) кожне селянство живе окремо…;

4) врожай весь обов’язково завозиться в один двір;

5) врожай після виплати боргів, податків і таке інше поділяється між всіма учасниками по числу робочих душ без різниці статі (причому хлопці 14-17 років і дівчата 13-16 років отримують половину належного дорослим учасникам)».

І процес, як мовиться, пішов… Через рік у навколишніх селах утворилося ще 14  сільськогосподарських товариств. Левитський, який став всеросійською знаменитістю, склав і віддрукував артільний договір. Найбільшого розмаху артільний рух набув у чотирьох селах Єлисаветградського повіту: Федварі, Сентовому, Канежі, Панчевому. Напрочуд «урожайним» на артілі виявився 1896 рік. В Єлисаветградському повіті їх налічувалося уже 78, вони об’єднали 287 господарств, понад півтори тисячі селян. Про артілі Левитського заговорила Європа. У Відні читають про них лекції, у Франції перекладають артільний договір. 13 січня 1896 року Левитський виступив із доповіддю про артілі єлисаветградських селян на зібранні Вільного економічного товариства у Петербурзі. Це був справжній тріумф Артільного Батька. Такого інтересу не викликало жодне інше зібрання Вільного економічного товариства. На той час Левитський мав сто двадцять підписаних договорів на створення товариств землеробів!

Але не все було настільки добре. Левитський писав: «Запал швидко згас. Селяни, придбавши, «що найпотрібніше в хазяйстві», попрацюють в спілці рік-два, рідко три, трохи підправлять своє господарство та й розійдуться».

Іван Франко, пишучи про свого друга, редактора «Сборника Херсонского земства» Євгена Борисова, згадує: «Зацікавлений справою хліборобських спілок, які у тій самій губернії засновував М. Левитський, я запитав покійного Борисова про сю справу. Відповів нерадо, з якоюсь гіркістю в голосі: «Се чиста фікція Левитського. Ніяких таких спілок нема. Спілки засновуються на папері, щоб узяти позичку з фонду, який вистарав Левитський, діставши гроші, люди діляться ними і сплачують свій пай кожний окремо»».

Євген Костик в статті «Микола Левитський. Життя та ідеї» пише: «На початку XX ст. з херсонських артілей залишилися одиниці. Селяни з вдячністю згадували свого “Артільного Батька”, який допоміг подолати злидні. Члени артілі, які поліпшили за рахунок спільної праці свій майновий стан, знову поверталися до подвірного землекористування. Приватновласницькі тенденції брали гору над артільними, оскільки були зрозуміліші для селян».

Зрештою  Левитський зізнався, що селян приваблювала не кооперативна ідея, а “можливість одержання позики”, тож не випадково селяни України надавали більшої переваги кредитній кооперації.

 
 
 

 

 

 

 CEDIMES  Akademia im. Jakuba z Paradyża w Gorzowie WielkopolskimEkonomii i Innowacji w LublinieWarszawska Wyższa Szkoła Biznesu SZKOŁA PRZEDSIÄ KAZIMIERZA KUJAWSKIEGO   Image   Wyższa Szkoła Umiejętności im. Stanisława Staszica w Kielcach         ​

 

 

 

T